Синдром внутрішньо-плевральної напруги – це патологічний стан при якому підвищується тиск в плевральній порожнині, розвивається колапс легені, зміщується середостіння в сторону протилежну стороні ушкодження.

Залежно від патологічного процесу розрізняють позалегеневу і внутрішньо-легеневу напругу.

До позалегеневої напруги призводять ускладнення деструктивної пневмонії (гнійні плеврити, пневмоторакс, піоторакс, піопневмоторакс і т. д.).

Причинами внутрішньо-легочньої напруги можуть бути: гостра лобарная емфізема, гостре здуття кісти або стафілококової булли.

Клінічна картина.

Синдром внутрішньо-плевральної напруги може розвинутись після нападу кашлю. Настає різке погіршення стану. Дитина лягає на бік, стає неспокійною. Наростає ціаноз і задишка. Відзначається відставання в акті дихання ураженої половини грудної клітки. При перкусії, коли потрапляє повітря в плевральну порожнину визначається тимпаніт. При накопиченні біологічних рідин (гною та ін.) – вкорочення перкуторного звуку.

Аускультативно – послаблене дихання на боці ураження. При бронхо-плевральному свищі може вислуховуватися свистячий шум. Розвивається плевро-пульмональний шок (тахікардія, ниткоподібний пульс, зниження артеріального тиску). Порушується динаміка дихання ( «парадоксальне дихання»). Через деякий час (15- 20 хв.) може наступити відносна субкомпенсація. Зменшується задишка, ціаноз, поліпшується кровообіг. Це тимчасове поліпшення не відповідає дійсності і може призвести в оману лікарів (затримується проведення необхідних медичних маніпуляцій).

Іноді формується клапанний механізм синдрому внутрішньо-плевральної напруги між бронхом і плевральною порожниною. Розвивається напружений пневмоторакс. Стан різко порушується, посилюються ціаноз, задишка. При ненаданні екстреної допомоги може наступити смерть.

При плевриті, обмеженому піопневмотораксі, піотораксі може бути підгострий перебіг внутрішньо-плевральної напруги, коли типові симптоми, перераховані вище розвиваються поступово протягом кілька годин або днів.

На рентгенографії грудної клітки на стороні ураження відмічається підвищення прозорості та відсутність легеневого малюнка (пневмоторакс). Відзначається зміщення середостіння в «здорову» сторону. Для піопневмоторакса характерна наявність горизонтального рівня в плевральній порожнині. При піотораксі – гомогенне затемнення в місці ураження.

Лікування.

Залежно від стану госпіталізація хворого в хірургічне або реанімаційне відділення. Транспортування з подачею зволоженого кисню і в підвищеному положенні.

Дітям з напруженим пневмотороксом необхідно провести розвантажувальну пункцію. Її проводять у вертикальному положенні або напівлежачи (в залежності від стану). У місці проколу проводять місцеву новокаїнову анестезію 0,5% розчином новокаїну (1,0-2,0 мл.).

Для проколу використовується голка для плевральних пункцій з надітим на гумку 10 мл шприцом. Прокол роблять по верхньому краю ребра. Що б видалити повітря пункцію роблять в 3-4 міжребер’ї по средньоключичній лінії. Для видалення рідини прокол роблять в 6-7 міжребер’ї по середній або задній підмишечній лінії. Глибина проколу зазвичай не більше 2-3 см. (залежить від товщини грудної клітини). Попадання в плевральну порожнину відчувається раптовим припиненням опору голки (провалом).

При напруженому пневмотораксі відзначається «симптом шприца» при якому в момент попаданні голки в плевральну порожнину виштовхується поршень шприца накопиченим повітрям. При відсутності цього симптому з плевральної порожнини шприцом повільно видаляють повітря і рідину, причому перед кожним його відключенням гумку перетискають затискачем. Під час вилучення голки шкіру навколо проколу стискають пальцями і потім обробляють клеолом.

При напруженому пневмоторакс, коли є «симптом шприца» голка залишається з відкритим зовнішнім кінцем (голку обробляють стерильною серветкою) або накладають дренаж за методом Бюлау (до гумки голки через скляний перехідник приєднують довгу гумову трубку і клапан, зроблений з відрізаного пальця рукавички).

У госпітальних умовах після попередньої пункції виконують контрольну рентгенографію грудної клітини і, при збереженні умов, що підтримують пневмоторакс, хворому роблять торакоцентез і плевральний дренаж.

Література: Невідкладні стани у дітей, Ю.В. Вельтищев, Москва 2013 рік.